"Ми нібито обернені свічаддя..."

Ми нібито обернені свічаддя - єдине власну душу світлимо і слово фокусуємо на серце - щоб спопелити чи зогріти? Морок росте і тьмяне дзеркало світліє, мов дрібка сяйва, встромлена у ніч. Такий вельможний спокій! Ні шпарини назовні вже не видно. Що ж, кохана, згоряймо на Антоновім вогні, щоб день світився з нас, а ми щоб тліли спокійно й рівно, як свічки осінні золочених притугою дерев.

Вірш написано 1973 р. у ЖХ-385/3-5 сел. Барашево, Теньгушевського району, Мордовської АРСР. Включений до 3-ї (незакінченої") частини корпусу "Палімпсестів".

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.