Ми їдемо на схід крізь білопіння гречок, Незнаним видиться нам плетиво доріг, Берези в мороці і сонний оберіг, Отари в куряві розблуканих овечок. Ми їдемо на схід, врізаючись в поля, В його розгойдані і непокірні хвилі, В скорботнім забутті тополі посивілі Нам клонять вітами привіт земний здаля. Ми їдемо на схід, ми їдемо на схід.
Автограф вірша записано у загальному зошиті з віршами, кінця 1950-початку 1960 рр.
Очевидно мова про передислокацію військової частини Василя Стуса з Полтавщини на Південний Урал у 1960 р.