У тітки клопоту цілий день. До колгоспу не ходить. Стара вже. А свиням кинути бур'яну — Бо роздеруть обору. Нагодувала собачку і пішла з драбиною у садок. Нарвала повну торбу вишень - Шию змуляла поворозка. Постелила ряднинку — висипала. Стільки назліталося мух, що сердитий собака зубами ляскає, ляскає, мало не лопне. Забрала полотно. Намочила в ковбані і розстеливши по землі почала гнилички збирати. Ціленькі — в одне відро. Побиті, миршаві — в друге. Одні — свині похрумають інші — й на сушку можна. Скоро прийде чоловік з кузні треба готувати вечеряти
он же й сонечко ген-ген підбилось із заходу А ще треба відлучити овець подоїти, у хлів загнати Хвору ногу попарити — а там — і спати.
Вірш написаний в 1964-1965 роках, очевидно як наслідок поїздки до Рахнівки. Загальний зошит зберігається в архіві Відділу рукописних фондів і текстології НАН України, (фонд 170, одиниця зберігання 924).
Інших джерел тексту не виявлено. Це приклад нечастих у Василя Стуса віршів, що мають епічне та іронічне забарвлення.
Вірш не був включений до "Зимових дерев" ймовірно не лише з творчих міркувань, але й цензурних, адже іронія щодо дійсності простої людини, яка живе в селі, дуже відчутна.