Оце твоє народження нове — в онові тіла і в онові духу. І запізнавши погляду і слуху нового, я відчув, що хтось живе в моєму тілі. Нишком вижидає мене із мене. Вабить повсякчас, щоб погляд мій засвічений обгас, неначе свічка. Врочить і навчає, що хай би грець, що й місця не знайду од погляду зухвалого, що сниться і видиться, коли мою біду дотіпує громохка громовиця. Це він для тебе обживав ці мури, іще тебе не знаючи? Це він шукає шпари у твоїй натурі, аби солодкий близити загин? Геть одійди, почваро, і не смій ні кроку ближче. Згинь, гидка почваро! Але ж — нестерпна — безневинна кара, хоч ти сказись, хоч ти збожеволій.
18.1.1972
Цей знаковий вірш був написаний у перші дні попереднього ув’язнення поета, коли він гостро осмислював власну долю і призначення, перебуваючи у межовій ситуації. Перший рядок вірша привертає нашу увагу до важливого у творчій біографії Стуса мотиву «нароження нового», або ж «другого народження». Уже наприкінці 1960-х Стус пише вірш «Мені здається, що живу не я», який завершується такими рядками:
Ти ждеш іще народження для себе, а смерть ввійшла у тебе вже давно.
Як бачимо, тут мотив народження прочитується як нереалізоване сподівання, яке можна розуміти, серед іншого, і як творчу нереалізованість, яку Стус осмислював трагічно. Чи не до цього мотиву нереалізованого, марно очікуваного «народження» апелює поет, написавши 18 січня 1972 року, у перші дні свого ув’язнення:
Оце твоє народження нове — в онові тіла, і в онові духу.
Свого часу Б. Рубчак [1], а за ним і А. Акіллі [2] побачили виразний перегук мотиву «нового народження» у Василя Стуса з «другим народженням» Бориса Пастернака. Однак надзвичайно важливо враховувати, що тема «другого народження» у Пастернака, безсумнівно, відсилає до постаті Й. В. Ґете, творчість якого «протягом всього життя приваблювала російського поета» [3] (так само, як і Василя Стуса). Цікавим видається порівняння біографічних та історичних обставин появи мотивів Wiedergeburt («другого народження») у Ґете, «другого народження» в Пастернака і «народження нового» у Стуса. У випадку Ґете поява цього мотиву виникає за обставин його таємної поїздки-втечі до Італії, що допомогла поетові подолати життєву і творчу кризи.
Назва збірки Бориса Пастернака «Второе рождение» 1932 року, що містила в собі відсилання до ґетівського образу, втілювала водночас і вихід із особистісної і творчої кризи, і появу нового кохання в житті автора, і новий вимір стосунків поета з владою. Як бачимо, двоє поетів демонструють значну подібність біографічних і творчих сценаріїв.
Натомість у випадку Стуса «народження нове» відбувалося за гранично складних обставин конфлікту поета і влади, якому також передувала глибока криза, викликана як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками; але сам мотив народження нового» у вірші Стуса відсилає радше до внутрішнього перетворення і переосмислення свого таланту. Про значущість цього мотиву свідчить і його повторюваність у поезії Стуса, яку найплідніше буде простежувати хронологічно. Найчастіше цей мотив зустрічаємо у віршах збірки «Час творчості», що підтверджує нашу думку про те, що осмислення свого ув’язнення як «другого народження» було особливо актуальним для Стуса в цей період:
Бо, відгородившись, ми розгороджуємося навіки, щоб вільне серце випурхнуло птахом, що другого народження діждав і став над світом. Ось він, край душі.
У цих рядках із вірша «І ось він край: немов на шелепочку», написаного 27 лютого 1972 року, поет міркує про відмежування від світу, результатом якого стає очікуване «друге народження». В усіх поетичних текстах, де згадано цей мотив, розуміння «другого народження» прочитується радше як певна процесуальність, «ставання», а не одномоментний перехід від одного стану до іншого. Таке розуміння цілком суголосне із загальною концепцією поетичної творчості Стуса, де поет (та й людина) має докладати зусиль, аби «творитися».
1. Рубчак Б. Перемога над прірвою (Про поезію Василя Стуса). – у кн. Василь Стус в житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників. – Балтимор – Торонто: Вид-во «Смолоскип», 1987. – С. 349.
2. Акилли А. К проблеме автобиографического прочтения поэтического текста: на материале рецепции творчества Марины Цветаевой и Василя Стуса / А. Акилли // AutobiografiЯ. – 2014. – № 3. – С. 337.
3. Горелик Л. «Миф о творчостве» в прозе и стихах Бориса Пастернака. – Москва, 2011. – С. 254.
Автор: Маргарита Єгорченко