1 На Лисій горі догоряє багаття нічне, 2 I листя осіннє на Лисій горі догоряє, 3 а я вже забув, де та Лиса гора, i не знаю, 4 чи Лиса гора впізнала б мене. 5 Середина жовтня, пора надвечір’їв твоїх, 6 твоїх недовiр i невiр i осіннього вітру. 7 I вже половина життя забувається. Гріх 8 уже забувається. Горе i радість нехитра. 9 Середина жовтня — твоїх тонкогорлих розлук, 10 I я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю, 11 чи я вже помер, чи живу, чи живцем помираю, 12 бо все вiдбринiло, вiдквiтло, вiдгасло, вiдграло навкруг. 13 Та досі ще пахнуть тужливі долоні твої, 14 I губи гiркi аж солоні i досі ще пахнуть, 15 I Лиса гора пролiта — схарапудженим птахом, 16 I глухо, в набухлих аортах, надсадно гудуть голуби.
Джерело: «Веселий цвинтар», кінець 1960-х. Твори: У 4 т. (6 кн.). 1994. Т. 1, ч. 1. С. 159.
Загальний мотив: Лиса гора в Києві — місцина на південному заході від Видубичів між Теличкою, Саперною слобідкою й Багриновою горою, що історично пов’язана з язичницькими ритуальними відправами й досі служить місцем перманентного скупчення представників різних міських субкультур, переважно молодіжних. Ліричний настрій героя, який подумки перебуває на Лисій горі й має сумнів, чи це, властиво, саме Лиса гора, адже все, що треба спокутувати, може відбуватися будь-де. Настрій пов’язаний із ліричною героїнею, про яку дізнаємось із рядків 13–14. Решта — опукле, приємне спокутування ліричного вчинку на Лисій горі всередині жовтня, пов’язаного з персоною ліричної героїні.
Композиція: 4+2+2+4+4-рядкова строфіка. Рядки 1–4 — картина осені на Лисій горі. Рядки 5–6 — бездієслівне переживання «середини жовтня». Рядки 7–8 — спокійна, навіть трохи манірна форма спокути колишнього ліричного гріха, що стався восени на Лисій горі. Рядки 9–12— побудовані на двох рефренах, одноманітному («не знаю») теперішнього часу (10) й барвистому («вiдбринiло, вiдквiтло, вiдгасло, вiдграло») майбутнього часу (12), кульмінація сумніву (11), природно притаманного стану закоханості. Рядки 13–16 — унаочнення перспективи подальших стосунків ліричних героїв, що від осінньої Лисої гори до весняного «гудіння голубів» (16) стверджують принаймні одного з героїв у нагальній правильності відчуттів.
Розмір: п’ятистопний амфібрахій.
Формальний аналіз: Андрій Пучков.
Існує музична інтерпретація вірша на мелодію вальсу, здійснена Сергієм Морозом.