Нехай горить трава по осені...

Нехай горить трава по осені, і чорні димляться поля, але душі обезголосеній, і обрій той, і та земля. Холодним полум’ям займається повітря мрійне, як вода. Не надаремне серце мається, коли завирувала даль. Не марне дзвону вечоровому вторує вороновий крик. Скорись дорозі уготованій, хоч і коритися не звик. Але живий живому тішиться, живий не думає про смерть. По ярій вечора доріжці йде місяця остання чверть. Хай світ насів тобі на горло, проклятим марком бродить ніч – високі тіні, мрії, пориви мережить тиша у вікні. Тож хай горить земля, трава по осені, хай чорні димляться поля. Тобі ж за друзів - колір просіні і ця зажурена земля.