"Од переляку глек зайшовся гудом..."

Од переляку глек зайшовся гудом і дрібно зерня яблука тремтять, і стіл собі здається страхопудом, на вістрі пензля - родива печать. Світ збожеволів - місця не знаходить, він був, він є, та далі бути - як? Жахтить роса - круг себе колобродить, і росенятко родить переляк. Незручно так, незатишно, невтішно перебиратись у незнане все. Вернутися додому - надто грішно, а що коли й на цей раз пронесе? Як чорногуз при березі, стодумний став пан-господь і молиться: явись, о немовлятко з вікової трумни, і об вервечки ручками зіпрись. І віри дай, що жити - можна й жити і ніби зайчик сонячний нести сипкий свій сміх, де зручно так тужити, і падати - відрадно - з висоти.

dvstus@gmail.com
Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.