Оце твоє народження нове - в онові тіла і в онові духу. І запізнавши погляду і слуху нового, я відчув, що хтось живе в моєму тілі. Нишком вижидає мене із мене. Вабить повсякчас, щоб погляд мій засвічений обгас, неначе свічка. Врочить і навчає, що хай би грець, що й місця не знайду од погляду зухвалого, що сниться і видиться, коли мою біду дотіпує громохка громовиця. Це він для тебе обживав ці мури, іще тебе не знаючи? Це він шукає шпари у твоїй натурі, аби солодкий близити загин? Розкуто як аероплан реве, лишаючи про згадку пасма сині. Ввійшло у душу радісне тремтіння. Це - смерть. І це - народження нове.
"Палімпсести" - у різних варіантах включено до київської та магаданської версії збірки. "Час творчості" - 18.01.1972 р., цілком інакше закінчення: "Але ж - нестерпна - безневинна кара // хоч ти сказись, хоч ти збожеволій".