(26 квітня 1939 р. - 4 червня 2015 р.)
Плющ Леонід Іванович, математик, публіцист, літературознавець, правозахисник, член Ініціативної групи захисту прав людини, член Закордонного представництва Української Гельсінкської групи, народився 26 квітня 1939 року у м. Нарин, Киргизія.
Походить з робітничої сім’ї. На самому початку Другої світової війни батько П. пішов на фронт і не повернувся. Коли лікарі виявили в П. кістковий туберкульоз, сім’я переїхала в Одесу. Чотири роки дитина була прикута до постелі.
1959 П. закінчив школу зі срібною медаллю, вступив на фізмат Одеського держуніверситету. Рік працював сільським учителем. 1962 закінчив механіко-математичний факультет Київського університету. До 1968 працює в Інституті кібернетики Академії наук УРСР на посаді інженера-математика за фахом біо- і психокібернетика. Одружений, батько двох дітей.
Бере активну участь в українському національно-демократичному русі шістдесятників. П. був зв’язковою ланкою між українськими й московськими правозахисниками. Саме він познайомив москвичів з українським самвидавом і возив самвидавські книги з Москви в Київ, звідки вони розходилися по всій Україні.
1964, після усунення М.Хрущова, П. пише листа до ЦК КПРС, де висловлює свої погляди на демократизацію в СРСР. З 1966 починає писати статті для самвидаву про природу радянської держави, її ідеологію та з національних проблем в СРСР. П., як і багато хто з дисидентів його покоління, був за переконаннями марксистом і вірив у "соціалізм з людським обличчям".
У липні 1968 П. звільнений з роботи у зв’язку з тим, що написав і послав у ґазету "Комсомольская правда" різку статтю з приводу суду над О.Гінзбурґом. Почав збирати інформацію й передавати її в "Хронику текущих событий", розповсюджував "Український вісник". У 1969 став членом Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР.
У травні 1969 П. прийнятий на тимчасову роботу робітником-брошурувальником. Скоро звільнений за те, що підписав листа до ООН.
15.01.72 після декількох обшуків П. заарештований, звинувачений за ст. 62 КК УРСР — "антирадянська агітація і пропаганда з метою підриву Радянської влади". У січні 1973 суд визнав, що П. вчинив злочин у неосудному стані. 05.07.73 суд направив П. на примусове лікування в Дніпропетровську спецпсихлікарню з діагнозом "млявотічна шизофренія", де перебував до січня 1976; 7-8 місяців його "лікували" галоперидолом. 03.06.74 медична комісія продовжила П. лікування. Улітку того ж року Міжнародний конґрес математиків у Ванкувері виступає з заявою про негайне звільнення П. 1975 Т. Ходорович збирає матеріали і в самвидаві публікує книгу "Історія хвороби Леоніда Плюща". 23 жовтня в Парижі організований великий мітинґ на захист П. Керівники компартій Франції, Анґлії й Італії виступають з вимогами звільнити П.
У січні 1976 П. поза його бажанням був вивезений з СРСР і з тих пір живе у Франції. Західні психіатри визнали П. здоровим.
1976 П. пише автобіоґрафічну книгу "На карнавалі історії", яка була перевидана багатьма мовами в багатьох країнах світу.
1977 П. стає закордонним представником УГГ на Заході. Багато часу й сил віддає допомозі друзям, які знемагають у радянських застінках. До кінця 70-х він позбувається ілюзій щодо можливості "доброго" соціалізму і стає переконаним антикомуністом. Інтереси П. поступово зміщуються від політики до культурології й літературознавства. П. — член об’єднання українських письменників "Слово". Дійсний член НТШ (Наукове товариство ім. Т.Шевченка) в галузі культурології. Автор моноґрафії „Екзод Тараса Шевченка. Навколо „Москалевої криниці“. Це ориґінальне психолого-семіотичне дослідження двох редакцій поеми "Москалева криниця" методологічно близке до тартуської структуралістської школи та відомих студій М.М.Бахтіна.
З початком демократичних змін в СРСР П. майже цілком присвячує себе літературі. П. — автор аналітичних статей про творчість Т.Шевченка, М.Хвильового, В.Барки, Б.-І.Антонича, П.Тичини, В.Стуса, М.Руденко, О.Довженка, О.Галича, опублікованих в українських, французьких, російських виданнях. Автор документально-аналітичного відеофільму "З Малоросії в Україну" (1991) і статей про становище й перспективи української культури. Користується великою повагою української громадськости.
За Є.Захаровим, archive.khpg.org
4 червня 2015 року помер у Франції у віці 76 років. Похований у місті Бессеж