Поранок був схожий на вишню досвітню — так кругло чорніла запечена кров цих сполохів довгих, чекань довголітніх, котрі гострожало вражали покров тутешнього пекла, тамтешнього раю. Як понічна вишня, тужавіє світ. Ти знаєш — не знаєш, коли накликаю, коли забуваю, бо грубшає лід мовчання і втрати, розлуки і долі, надії і горя, печалі і сліз. Простерла долоні — з дитячої льолі — аж ген, де Чумацький поскрипує віз.
Вірш написано в приміщенні камерного типу (ПКТ) в Мордовії. Вперше переписано у листі до дружини та сина від 8.05.1974 р. Наприкінці вірша - ремарка: "щось тягнеться за ночами - якісь ремінісценції, хоч які?".
"Палімпсести".