Проходьте в хату, гості випадкові, Несіть мороз і пар з вологих уст, І так, вдивляючись в обличчя незнайоме, Ми таїнства людських щедрот пізнаєм. Ти віднайди в тривозі строгих ліній Чола і вилиць, рота теплий струм, Що ось іде між нашими серцями, Виповнюючи серце, ніби дзбан. Заходь до хати! Сядеш біля столу, За чарою вина погомонім. Хай грають шиби в золотім промінні, Хай серцю стане радісно і тоскно. Спроквола цідим тишу сизувату, Немов вино, терпке, трунке вино. Та в тиші нам дано було пізнати У розгалуженнях розмріяння одно. Заходьте в хату, добрі, чесні, щирі, Заходьте в хату, смуток добрий свій Проносячи повагом у кімнати, Де по кутках ховається чекання. Поглянь з вікна — в розмріянні ефірнім Нам вид свій каже сонм каріатид. [Ідімо], бо в чеканні голубому На радощі лягає їхня тінь.
24.2.1960 р.
Військо, сержантська школа на Полтавщині.