Цикл афористичних поетичних замальовок середини-кінця 1960-х рр.

* Ісус Христос був опортуністом. Тому, що серед дев'яти його учнів був Іуда.

* Коли зорі після тисячі пасажирських літ досягають землі удень,— я їм не заздрю.

* Світло — то час. Тільки нам важко думати про велике.

* Якщо болить серце — тобі, друже, поталанило.

* Людські очі нас завше точать. Але ж ми про те забуваємо?

* Вітальні листи Завжди приймаються одностайно.

* Земля — добра і недобра. Одночасно. Яким же мені Бути накажете?

* Бідний плащ! Що він думає, Висячи на кілочку?

Фото Ігоря Гільбо.

* Народжуючи, Нас не питають. А жаль...

* За всі рішення партії — принаймні років на 50 уперед голосую обома руками.

* Нескромно кричати про невмирущість предків. Відомо ж, що б вони робили без нас.

* Коли у людства розвинеться всепланетний патріотизм, шовінізму більше не буде?

* Зорі існують на те, щоб утверджувати людське безсмертя. сьогодні бачиш неолітичні зорі. А зірка бачитиме тебе в комунізмі?

* Обачні! Золота середина — найнебезпечніша. Ви ж бо подвійні вороги!

* В епоху розгорнутого будівництва комунізму на нас дивляться мезозойські зорі.

* Коли б Сталіну збрили завчасно вуса, геній скидався б на ховрашка.

* Коли б світло поширювалось із швидкістю 300 тисяч кілометрів за секунду, кожен промінь нагадував би кручений панич.

* Кожен єврей — пророк. Навіть без бороди.

* Обійти самого себе — від потилиці аж до пальців — важче, ніж Київський ботанічний сад.

* Тітці закортіло цілинної романтики, а в сільраді паспорта не дали.

Горіо - персонаж роману Оноре де Бальзака "Батько Горіо" (1832). Горіо безмежно любив своїх дочок, але любов виявилася невзаємною: досягнувши успіху і суспільного становища дочки почали соромитися батька.

* Коли люди писатимуть книги принаймні ще кілька століть, що робитимуть наші нащадки?

* Гострити ніж Людей научили зойки.

* Будинки — філософи! Наймудріші філософи. Бо мовчать.

* Вугілля — це чорне золото. Коли не зважати на запилення і радикуліт.

* Кожен кат любить червоне вино, нагріте до 36°.

* В армії я збагнув, що таке Вітчизна.

* Годинник! Моя пекельна машинко! Ти так страшно мовчиш! Ти небезпечно слухняний! І коли мені радісно, ти як старий Горіо візит наносиш!

* Я розграбований До самих ребер Навіть дивно, Що у мене лишились губи.

* Німі — багаті. Коли ж вони Ще й не бачать — То наче крези.

dvstus@gmail.com
Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.