Назва цього металу 18 разів згадується у віршах Василя Стуса в доволі знакових метафізичних контекстах:
...ти в цьому світі — лиш кавалок муки, отерплий і розріджений, мов ртуть.
Що ж то за метал? І чому саме він виявляється настільки важливим знаковим для поета?
Ртуть (Hg, від латинського Hydrargyrum) — хімічний елемент, що відноситться до підгрупи цинку. Це перехідний метал, який за кімнатної температури є тягучою сріблясто-білою рідиною, пари якої надзвичайно токсичні. Ртуть — єдиний метал, який за природних умов знаходиться в рідкому агрегатному стані.
Ртуть — один із семи металів, відомих з давніх часів. Найчастіше її отримували шляхом обпалювання кіновару, що має багато відтінків червоного кольору.
Кіноварна фарба стала відомою на землях сучасної Туреччини ще 10 000 років тому, а на території Китаю поклади кіновару добували 6000 років тому. В давньому Єгипті кіновар і ртуть використовували 5000 років тому.
В VII ст. до Христа ассирійські ремісники робили позолоту металічних поверхонь шляхом розчинення золота у ртуті (вона легко розчиняє золото, срібло та мідь, що досі є одним із методів добування срібла та золота). Ртуть і кіновар згадуються в "Природничій історії" Плінія.
З XV століття ртуть почали використовувати в якості лікарського засобу, а в 1530-ті Парацельс описав способи використання ртуті в медицині та активно проводив алхімічні досліди з цим металом.
Фізичні особливості металу зумовили активне використання ртуті в алхімії (алхімічна ртуть). Починаючи від алхіміків і до сьогодні для позначення ртуті використовують символ Меркурія (або Гермеса - швидконогого вісника богів. Таку аналогію зумовила рухливість краплинок ртуті на гладкій поверхні).
Слово "ртуть" похідне від праслав'янського rьtǫtь, пов'язаного з литовським "rìsti" — котитися.
В метафоричному значенні "ртуть", "кіновар", "Меркурій" або "подвійний меркурій" та "алхімія" пов'язані з трансформацією людини.
Власне, саме з втутрішніми станами людини/суспільства на межі цих переходів-трансформацій так чи інакше зв'язані майже всі вживання іменника "ртуть" чи похідних від нього прикметників у віршах Василя Стуса.
Всі згадки про "ртуть" у віршах поета прямо чи опосередковано пов'язані з процесом "кшталтування" особистості, про що ще в 1990-х писав Іван Дзюба.
Саме через символіку "ртуті" національне виростає до загальнолюдського контексту і пов'язується зі світовою традицією, в даному випадку через алхімію.
Одним з найважливіших алхімічних завдань був пошук рецепту виготовлення штучного золота, що добре описано в процесі тетросомати александрійськими алхіміками. Для Василя Стуса в метафоричному і зовсім незалежному від алхімії сенсі, це процес перетворення (трансформації) людини і народу, якщо вони хочуть опанувати себе, тобто, віднайти власний індивідуальний еліксир життя.
Динамізувати ртуть - почати процес формування ("кшталтування") особистості, яка або здобудеться і виросте до рівня людини, або - ні. Це й є за Стусом дорога реалізації людини та народу на якій - і тільки на якій - важлива поезія та її досвід.
Без перебільшення, це одна з найважливіших тем у творчості раннього Василя Стуса, яка вдруге виразно актуалізується в період остаточного вибору Долі в 1972 році в камері попереднього ув'язнення Київського КДБ.
Хронологія проявлення "ртуті" у віршах Василя Стуса.
Вперше ртутна символіка з'являється у поета ще 1957 року у вірші "Доброго ранку", пізніше включеного до збірки "Круговерть". І ще тричі у ранній (до збірки "Зимові дерева") період творчості.
В забарвлених екзистенційністю особистісного вибору "Зимових деревах" ртуть згадується у трьох віршах, в одному з яких чотири (!) рази. Двічі - в експериментальному "Веселому цвинтарі" і - увага! - ще чотири рази в "Часі творчості", створеному в період протистояння поета здається всьому світові за право особистісного вибору. У "Палімпсестах" та віршах, писаних в умовах ув'язнення та заслання, "ртуть" присутня всього двічі - в одному вірші з корпусу "Палімпсестів" і ще в одному, який не увійшов до них.
Окреслимо зміни емоційно-смислових наповнень цієї метафори, що дозволить краще збагнути трасформацію цього символа у Василя Стуса.
Найбільш раннє використання символу "ртуті" у поета пов'язане з пробудженням усвідомлення в собі людини як особистості:
Замріяно пливе ранкова каламуть. Спокійні дерева у маренні глибокім Горять, немов свічки. І часу вічні кроки Нікому не дано пізнати і збагнуть.
Долина тихо спить. Та неба сиза ртуть Уже розгойдана. Під парусом високим Поранок виплива — довічного уроки Дано пізнати і дано забуть (Донецьк, 1957, "Доброго ранку", "Круговерть")"
Долина тихо спить. Та неба сиза ртуть Уже розгойдана...
Ті ж мотиви пробудження і усвідомлення себе як особистості, що мусить самоформуватись, знаходимо і в інших віршах раннього періоду творчості. Звісно, це не якась система, а радше випадковий феномен, який ніби випадково нагадує про необхідність гартування свого "Я":
Ніч підійшла і стала за плечима. А потім — через плечі, через дах і п'ятиповерхові заборони на губи і на очі пролилась. Заторготіла ринва. У вікно упало кілька синюватих крапель невпійманих, як ртуть ("Ніч підійшла і стала за плечима...", поза збірками, середина 1960-х).
Або інший вірш того ж періоду. Тут теж маємо символічне використання "ртуті" для означення якості людей: потенційно існуючих, але ще непроявлених у своїй людськості, таких, що не вступили в реакцію з дійсністю, тобто, за Стусом, не почали жити:
Хвилі вигойдуються, об берег б'ють, берег вигойдується — хлюпає в хвилю. А люди — зібгані в кульки, як ртуть. Оці тобі всі життьові фиглі-миглі.
І третій, дещо декларативний вірш, в якому символ "ртуті" використано вже для протиставлення вічного незбазненного "молодого як ртуть" неба, яке протиставлено чоловічій вогненній активній силі творіння:
Затісно в цьому світі для живих, для мертвих теж затісно. Скільки діла — прожити вік, як мати жити вчила...
...Я білий світ збагну лиш той, що справді світ і справді білий, де виснаження додає нам сили, де щастя мить не схожа на вину, де в горі не спогадують про помсту, де в неміччі нам заздрість не збагнуть, де тільки небо, молоде, як ртуть, до вічності наверне, як до посту...
Це все про екзистенційну ситуацію вибору та дії Стуса-людини (не поета!), пов'язані з арештом Івана Світличного, виступом в кінотеатрі "Україна" та пізнішим відрахуванням з аспірантури, що автоматично означало заборону на офіційну літературну працю. Можливо саме тому ці вірші-декларації, вірші-заклики до самого себе й не були включені до "Зимових дерев", естетичні критерії відбору до яких були дуже високими.
В "Зимових деревах" маємо 6 випадків використання символу "ртуть" у трьох віршах.
У двох із них "ртуть" (похідний прикметник та іменник) використано з метою посилення естетичної образності віршів:
І в ртутній спеці фіолету він невимовне довго чез, лишившись тільки для прикмети, як цятка сяєва небес ("Куріють вигаслі багаття...")
та
О Боже праведний, важка докука —сліпорожденним розумом збагнуть: ти в цьому світі — лиш кавалок муки, отерплий і розріджений, мов ртуть ("Отак живу: як мавпа серед мавп...").
В обох випадках "ртуть" посилює моторошне відчуття своєї незреалізованості, неможливості дії ліричного героя Стусових віршів.
Проте з особливою силою це відчутно у вірші "Вийду в ніч. Під соснами пройду...", що має виразні автобіографічні алюзії. І ніч, і сосни, і ставок - все про дім на Львівській у Києві, оточений соснами і мішаним, переважно сосновим, лісом:
...Глухо в сні колотиться ставок, ошалілі тріпаються сови, і німує безголосий мрок,
і лютує розпач безголовий. Ртуть. І ртуть. І тільки ртуть. І ртуть совається, як вагітна жінка. Стовбурами спогади ростуть, і за ними ні греця не видко...
І далі мова про моторошну необхідність дії, взаємодії з часом і світом, вихід, як би зараз сказали, із зони комфорту, який мусить робити особистість, аби пізнати і віднайти себе, тобто стати людиною. Саме це відчайдушне бажання Василя Стуса у другій половині 1960-х згадували Валентина Попелюх та Леоніда Світлична, які по-різному, але суголосно відзначали максимальну напруженість і готовність поета стати на прю. Стан очікування й виснажливого відчуття не-дії в цьому тексті максимально посилений метафорою "ртуті", можна навіть сказати "алхімічної ртуті".
Два випадки використання "ртуті" у збірці "Веселий цвинтар" на перший погляд менш промовисті, але тут маємо з'яву амбівалентної взаємодії металу: потенційна можливість дії не окреслена: в дихотомії "добро - зло" самій людині вирішувати, в який спосіб буде реалізовано можливість, закладену потенційно.
Так, очі чоловіка з кокардою на кашкеті схожі на дві крапельки ртуті ("Ось вам сонце..."), в які вдивляються перелякані громадяни чи то очікуючи, чи то накликаючи на себе "праведний" гнів владця.
Натомість у вірші "І поблизу — радянський сад..." "ртуть" максимально посилює стан спокою, по вінця наповнений потенційною енергією:
І поблизу — радянський сад, будова й роздуми в маруді про довгу чергу самозрад. Я кочегарю в халабуді. Ставок тьмяніє, наче ніч, розлита й вигускла до ртуті. Так добираються до суті душі? Доходять протиріч із розумом? Ідуть на шпиль тремкого молодого горя?...
Звісно, при аналізі цього вірша, відштовхуючись від "ртуті" можна вийти ще й на важливі аспекти Стусової етичної програми, але це завдання цілком іншої словникової статті.
Максимальної гостроти, можна навіть сказати стану переходу від потенційної можливості до реальної дії, "ртуть" досягає в "Часі творчості" - збірці, яка фіксує екзистенційну ситуацію ліричного героя в найгострішій фазі переходу до дії/взаємодії зі світом, коли "обрізано усі початки і кінці".
Маємо чотири випадки використання символу "ртуті" для фіксації етапів стану переходу: роботи душу в момент відразу після вибору, коли доводиться приймати нову реальність, і нову якість буття:
1. ...Довжись. Сатаній, як вівериця в коліщаті. Тільки самозгоряння. І самозгоряння самозгоряння. Вічності алмаз — мов дим затвердлий. А душа звалашена уже збігається, як ртутна кулька, твій край, що був назначений початком, уже осягнуто... ("Заплющу очі — темінь...", 21 квітня 1972 р.)
2. Тюремних вечорів смертельні алкоголі, тюремних досвітків сліпа, як близна, ртуть, а сто мерців, круг серця сівши, ждуть моєї смерті, а своєї волі... (26 травня 1972 року)
3. ...Ти не живеш, а вчишся помирати, офірувавши синові перо, залите ртуттю, висліплою з туги ("Я бачу тільки тінь твою — і вже...", 26 травня 1972 року).
4. З дощів, туману, забуття і туги, із забуття терпкавої пітьми постала перша постать. Потім — друга, а потім третя. І зійшлися ми в міжчассі і міжпросторі. Довкола ні неба, ні землі — ані-ні-ні. Немов порожня рура, кругле поле без ковилу, без жалю, без стерні. Лиш де-не-де незрушні мертві зорі колошкають небес схололу ртуть. Загублені у світовому морі, вони вже не живуть, а тільки ждуть, сподіються на те, щоб одживити змертвілу порожнечу тих світів, які заповідалися любити... (8 червня 1972 року).
Вся збірка "Час творчості" позначена максимально загостреною емоційною пульсацією. В окремих випадках емоційні перепади бувають настільки болючими, що навіть "ртуть" стає "схололою" (як тут не згадати той факт, що температуру замерзання ртуті першим визначив Ломоносов, бо на російських (космічних?) морозах, твердне навіть вона). Додам, що "Час творчості" цікавий ще й тим, що в ньому мз максимальною відвертістю описано - нехай і мовою метафор, символів та образів - стан абсолютного холоду і цілковитої самотності, куди потрапляє людина відразу після вибору: у випадку Василя Стуса після того, як життя поділилось на "до" і "після".
В "Палімпсестах", уже "після" призвичаєння до нового світу автором та його ліричним героєм, ми не побачимо й сліду тієї емоційної оголеності, що характеризує "Час творчості". Але про це поки нікому писати, бо це не світ фейсбуку, імітацій та картинок у гаджеті, до якого ми призвичаїлися.
Отож, "Палімпсести" - 1 згадка і вірші періоду після ув'язнення - теж 1 згадка.
Власне, у "Палімпсестах" маємо лише більш відсторонений і емоційно вихолоджений варіант вірша "Тюремних вечорів смертельні алкоголі..." а з позазбіркових творів - "Ти снишся мені — і сміється дорога...":
...Ти снишся мені — і збігаються кола і віддаль, неначе в термометрі ртуть, ховається в шпару — і ось воно, поле, і ось вони — зустрічі — з мертвих встають...
Тут "ртуть", як бачимо, уже "контрольована". Вона вже навіть не носій пам'яті про найважливіше, що було принесене в жертву при переході, а радше інструмент фіксації: зберігає людина здатність відчувати біль, чи вона вже "по той бік пристрастей".
Такою при першому наближенні прочитується "ртуть" у Стусовому поетичному словнику: як нитка Аріадни вона пов'язує суб'єктивне зі світовим, прагнучи в такий спосіб означити присутність України та самого Василя Стуса.
Ще кілька культурологічних завваг про присутність Ртуті в світовій культурі за останні півстоліття:
Ртуть (Quicksilver), справжнє ім'я — П'єтро Ма́ксімофф (Pietro Maximoff) — супергерой коміксів видавництва Marvel Comics та їх адаптацій, ствоорений письменником Стеном Лі і художником Джеком Кірбі. Вперше з'явився в коміксі The X-Men N 4 (березень 1964 року). Має амбівалентну природу: в перших випусках коміксів був "злом", пізніше - "добром".
«Ртуть» (Quicksilver) — історичний роман з елементами фантастики Ніла Стівенсона (2003).
Ртуть (Mercury) - цінний ресурс в серії ігор Герої Меча та Магії. Цей ресурс важко знайти, але він потрібен для будівництва висорівневих будівель та Гільдії Магів. Також ртуть використовується як спосіб оплати потужних юнітів.