Ще височів між нас напруглий мур і голоси як маячні кишіли обабоки. Кутки подаленіли стооко звисли гронами зажур. Гірлянди зойків ружами цвіли, затвердло світло, скоро кришталево од себе засвітилося. Дерева різьблені крона д'горі підвели. Цвіли сади - щонайряхтіших барв, ті барви за подзвінням осипались, далекі гуки ледве назначались, і падав грім. Удар і ще удар. Летіли, ніби навіжені, коні моїх надій, шаленств моїх, агоній.
"Палімпсести", частина 3.