Сиджу надвечір при багатті бандура тужить у руках. Ідуть тумани пелехаті, ординський укривають шлях Кінь биту землю копирсає, вітри у дубі шелестять нічна зірниця догоряє татари за горою сплять Куди ж податися самому, коли ні душки довкруги? Чи ж мертвого у папілому мене загорнуть вороги? Тож пий із кварти оковиту добудь із дека дикий гук! Країну, кровію политу, пантрує невсипущий крук. Та є ще люлька і шаблюка ще є пістоль і довгий спис А світ, примарний, як гадюка, наліг на груди й горло стис.

Поза збірками. Вперше переписано у листі до дружини від 11-15.09.1975 р. з такою ремаркою: "А це вірш, із якого я визираю своїх мамаїв...". Написано у лікарні мордовських таборів в 1975 р.

dvstus@gmail.com
Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.