Покрайдороги, вигнана з села, гінка тополя в вітрі трепітає, подаленілі співи дослухає і благовість, що лунами пішла. Високе сонце висне дубала, і грайвороння сиплеться з-за рогу. Оце таки діждала, щоб дорогу тобі уповні відьма перейшла. До споконвіку ти пильнуй її під шум і свист і крики гайвороння, і так лящить, що аж лящить у скронях, ув'язані за ноги солов'ї. Отак вона стоятиме віки покрайдороги, де, вітрами збиті, і крила й листя свищуть в верховітті і солов'їв горласті головки. І світ тобі розспівано довкруг, і бракне тиші, щоб за мить дозвілля збагнути віку щедре божевілля і чари зла і радощі навкруг.
"Палімпсести", 3 частина.