"Стань і вдивляйся..."

Стань і вдивляйся: скільки тих облич довкола виду твого, ніби німби, так сумовито виграють на дримбу, хоч Господа на допомогу клич. Вдивляється у проруб край світів душа твоя, зайшовшись начуванням. Тонкоголосе щемне віщування в подобі лиць — без уст, очей і брів. І безберега тиша довсебіч! Усесвіт твій німує і німіє. І сонце, в душу світячи, не гріє: в змертвілих лицях — відумерла ніч. А з безгоміння, з тлуму світового напружена підноситься рука і пісня витикається тонка, як віть оливи у долоні бога, і сподіванням встелиться дорога, і в серці зірка заболить жалка.

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.