Так спогади значаться часом, допіру пам’яті туман скресає в забутті. Різьбиться в огранці пагорб, мов кришталь. Снується дим ріки. Зійшла тяжка роса на стиглі луки і пахла гіркота розлуки, блідавість любого чола. І дві скидалися руки і шамотіли-шамотіли. Щось тихе губи шелестіли і гримотіли лотоки порожніх серць. Вода дзюрчала у гострому, як ніж, яру. І я збагнув: отут і вмру, кінці утративши й начала.

1974. ПКТ. Мордовія. Вперше переписано у листі до дружини від 19.08.1974 р.

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.