Так тонко-тонко веде музика разок оранжу, разок жалю. Мовчи. Не треба. Ти, просторіко, зирни — і німо скажи: люблю! Шовковий відголос: Досі, любий? І заламались гіркі уста. Зазолотіла солома в грубі. Хухай в долоні. Лічи до ста. То сосни сняться чи кучугури? І заметілі й колючий дріт і охорона, й камінні мури, а далиною - предивен світ. В віконних ґратах тремтить Софія тонка, як склянка, - лякливий дзвін. В знебулім віці жива надія живим подзвінням живих годин.
"Палімпсести". Найбільш ранній варіант, надісланий у листі до дружини від 22.05.1973 р. з Мордовських таборів.