Текст - відстань - спілкування

Юлія Ємець-Доброносова

Спілкування на відстані

Необхідність епістолярного спілкування у повсякденні 20 столітті зазвичай була зумовлена наявністю просторових відстаней між Я і Ти. Як і медіа листування допомагає долати відстані між людьми (просторові, часові, комунікативні, смислові) і водночас робить їх виразними.

Очікування листа, опосередковане поштовою доставкою, може тривати так довго, що кілометри відстаней перетворюються на дні чи навіть тижні чекання: епістолярна комунікація зберігає просторові і часові дистанції, а часом робить їх нестерпними.

У листуванні Василя Стуса багато прикладів того, як просторові і часові дистанції перетворюються на комунікативні. У листах різних років присутні і прямі вказівки на просторові відстані, і оптимістичне налаштування на здатність епістолярного спілкування їх долати, і довіра до листування у протидії дистанціям. Згадки про тисячі кілометрів присутні вже в ранніх зверненнях до друзів. Наприклад, у листі до Віктора Дідківського, датованому вереснем 1959, показові рядки : «Дякую тобі за листа, за те, що ти поділився своїми враженнями. Хай скорочується відстань до Львова, до Горлівки і т.д. і т.д! Адже ми живі. Коли ми ще стрінемось так, як раніше?».

Найбільше акцентів на відстані у листуванні з місць неволі. У листі до батьків від 13–17.06.1975 (з мордовських таборів до Донецька) вказівка на нестерпність відстаней — поруч із враженнями від листа Віри Вовк: «Лист мене дуже зворушив, бо люблю Віру як людину виняткової людяності. До всього ще й карточка є з Віри — якраз така, яку я запам’ятав при зустрічах у Києві. І душа мені заболіла од цієї бознаскільки-верстової відстані, що і в діаспорі бувши нам не дотукатися — аж надто далеко вже».

12 000 км від України. Селище Усть-Омчуг, Магаданської області. Борис Довгань (1928 – 2019) — український скульптор, автор герба Києва пізньорадянських часів. У 1968-му підписав «Лист 139-ти» з протестом проти арештів інтелігенції в Україні та Москві. Автор скульптурного портрету Василя Стуса (1969). Лауреат Премії імені Василя Стуса (1992).

У листі ж до самої Віри Вовк від 22.03.1977 (з Магаданської області у Бразилію) присутня прикметна приписка «селище Матросова Магаданської області 12 тис. км од України!». Вказівку на цю ж відстань знаходимо і в листі до Рити, Бориса і Катерини Довганів у Київ від 18.03.1977 р.

У листі до батьків від 8.03.1977 (з селища Матросова Магаданської області у Донецьк) Василь Стус пише про неможливість здолати відстані в спосіб, відмінний від листування : «До Вас дуже далеко — 12 тис. км. Просто приїхати — не можна, потрібен дозвіл, бо тут закриті райони є, та й сам Магадан місто закрите».

У листі до дружини, датованому тим же днем, немає вказівок на тисячі кілометрів, та після опису погодних умов краю, де доведеться відбувати заслання, іде рядок із гіркою фіксацією екзистенціального смислу просторової дистанції: «Словом, є все, крім України».

Натомість у листі до Івана Світличного від 13.07.1978 р. (з селища Матросова у пермські табори) є приклад іронічного означення просторових відстаней: «Коли я буду в стольному граді? В якому? Всі стольні міста починаються на «Усть». Волів би в Усть-Київ, бо райцентр Усть-Омчуг (це 120 кілометрів од мене і туди мені боронено) збрид. Отже, на Тарасове «Чи ми ще зійдемося знову?» хтів би сказати: неодмінно зійдемося, але в Усть-Києві. І, може, вже зійшлись» [1].

Юрій Бадзьо (1936 – 2018) — літературознавець, дисидент, дослідник національно-політичних процесів, громадський діяч. У 1961–1964 рр. — член Ради київського Клубу творчої молоді. 1965-го за участь у публічному протесті проти арештів української інтеліґенції у київському кінотеатрі «Україна» виключений із КПРС, звільнений з роботи, працював вантажником. У 1979-му заарештований і засуджений до 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Покарання відбував у мордовських таборах. З 1993-го — співробітник Інституту філософії НАН України. Його трактат «Право жити», написаний ще до арешту, 1996 р. вийшов окремою книжкою: Право жити. Україна в складі СРСР, людина в системі тоталітарного соціалізму. Київ: Таксон, 1996. 400 с.

У полілисті, адресованому Михайлині Коцюбинській, Світлані Кириченко, Юрієві Бадзю, Леоніді і Надії Світличним, Павлові Стокотельному, Риті і Борису Довганям від 29.10.1977 (з селища Матросова Магаданської області до Києва) Василь Стус пропонує свою кандидатуру на участь у роботі Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод (заснована 9 листопада 1976) і супроводжує це вказівкою на просторову дистанцію — віддаленість від України: «Писав уже — і багатьом — що згоден взяти участь у роботі Наглядового комітету, якщо підійде моя кандидатура — людини, надто віддаленої од України».

У листі до Христини Бремер [2] (з селища Матросова Магаданської області у Федеративну Республіку Німеччина) від 10.05.1979 усвідомлення дистанцій переплітається із образами уяви, яка допомагає їх долати: «Ліворуч — мої шляхи. Мої випробування попереду. Вони подібні до мого оточення! Але сьогодні всі гори укриті снігом. Температура — мінус 20. Тут на фотографії, поруч зі мною серпень, навіть липень, навіть червень.

Працюю під такими горами, морем або океанським островом. Там — Київ, Львів, кажуть «Матерія», значить ґрунт. Тут бездонне страждання без Батьківщини, без Материнської землі. Довкруги височіють гори. Сьогодні 4 травня, вже три дні падає сніг. Усе засипано снігом».

У листі до дружини від 13.12.1980 р. (з табору особливого режиму в селищі Кучино Пермської області до Києва) усвідомлення реальних відстаней постає в описі того, як можна доїхати до нього на побачення: «Їхати треба до Пермі (добре б літаком), потім поїздом, що йде на Солікамськ (їхати ним, мабуть, 5–6 годин), а від станції — 30–50 км. (добре не знаю, а спитати ні в кого)».

У листі до дружини і сина від 1. 06.1981 р. (з табору особливого режиму в селищі Кучино Пермської області до Києва) присутні міркування про співвідношення часу / простору й відстаней, вплетені в реферат статті фізика Абдуса Саляма: «Звичайний 1 км — він може бути «довший» і «коротший» у русі («довший» — на повільній орбіті, «коротший» — на довгій). Отже, на великій орбіті можна прожити значно довше життя за один і той же умовний земний день, скажімо. Так, до речі, і в житті: чим наповненіше життя трýдом, роботою, зусиллям, тим воно довше. І — навпаки».

Великі відстані творять рамку епістолярної комунікації Василя Стуса, а їх долання спонукає до пізнання Іншими і самопізнання через контакт із ними. Так віддаленість одне від одного обертається відкриттям можливості зближення, тому зв’язок із адресатами утримується навіть попри ризик накопичення комунікативних розривів. Більшість згадок просторових дистанцій у листах Василя Стуса демонструють розуміння ним динаміки наближення / віддалення, характерної для комунікації. І все-таки неминучим наслідком довгого існування в рамках лише епістолярного спілкування стає переростання відстаней у комунікативні дистанції, а наявність відстаней і часова відтермінованість обміну повідомленнями часом веде до оцінки епістолярного діалогу як недостатнього і слабкого.

Примітки

[1] Лексичний елемент Усть, який Василь Стус додає до Києва, зустрічається у назвах населених пунктів на території Російської Федерації, Казахстану (Усть-Каменогорськ в радянські часи, нині — Оскемен), України (Усть-Чорна на Закарпатті, Усть-Путила на Буковині). Походження його веде до вказівки на гирло ріки або до запозичення з тюркських мов, де цей елемент означав верх. На території Російської Федерації багато населених пунктів із початком усть у назві розташовані у віддалених місцях.

[2] Христина Бремер (нім. Christa Bremer, нар. 1929) — громадська діячка з Німеччини. Як член Міжнародної Амністії опікувалася Вячеславом Чорноволом, а згодом через нього й Анну-Галю Горбач налагодила контакти з іншими ув’язненими українськими дисидентами. Інтенсивно листувалася із Євгеном Сверстюком і Василем Стусом. З 1980 була активною членкинею «Друзів ПЕН-клубу» у справі допомоги ув’язненим літераторам. За моральну і матеріальну допомогу 1991 р. нагороджена німецьким ПЕН-клубом медаллю Германа Кестена. Збереглися листи Василя Стуса до неї німецькою мовою. У листах він називає її сестрою. Під час другого судового процесу йому інкримінували написання листів до Німеччини — до Анни-Галі Горбач і Христини Бермер, котра в матеріалах слідства фігурувала як «націоналістка з ФРН», хоча на той момент вона була членкинею Соціалістичної партії Німеччини.

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.