Цей тлум надій і молодих смертей за розпач вищих, ця хистка дорога, де порив обганяє переляк а страх волочеться немов кайдани за спорими ногами — все зайшло за зазубень. Спізнало свого краю і кожен вийшов у надмірний світ і сонце нам скололося на скалки по дрібці, мов по проскурі, бери його розбитим. Досить того світла, що в пам’яті. А більшого нема. Позаду нас опав недавній мур.
Досить того світла, що в пам'яті...
Волочеться - правильно "волочиться". У вірші збережено правопис автора, бо неможливо з'ясувати це описка, чи свідоме використання діалектного розмовного вживання слова.