"Цей вулій полишив бджолиний рій..."

Цей вулій полишив бджолиний рій і в ньому стало моторошно-тихо. Оце ти, сардонічно-тужна втіхо: живи — один. На віддалі людській. А вийде час — то й сам себе облиш, як плоть тобі до чортиків обридне і прозвістує “годі!“ серце бідне, котре у грудях шарудить, як миш. Тепер ти сам, як вулій цей гулкий, стаєш уводноряд до цілосвіту, коли з грудей твоїх несамовитих усі повийшли зашпори-голки. Дарма по всіх ударах життьових ти став прихильний, добрий і покірний, згубивши силу, твориш світ нагірний на людський посміх і на власний гріх.

Вірш написано в ПКТ (приміщенні камерного типу Мордовських таборів у квітні-травні 1974 р. Вперше переписано у листі до дружини та сина від 8.05.1974 р.

dvstus@gmail.com
Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.