Усе розлите в голубій воді твоїх жалів. Обличчя, наче тіні, гойдаються, заходяться в тремтінні і тануть в часу голубій воді. І берег снів зростає. Берег снінь насовгнувся на течію розлогу і затискає. Котить думу довгу бовван гранітний в пасмугах струмінь стислішу крику. В голубій воді спалахує горизонтальне сонце. І можеш дотикатися - до гронця терпких оранжів і терпких надій.
dvstus@gmail.com
Інші публікації з "Збірка "Палімпсести""
"Зазираю в завтра — тьма і тьмуща..."
30 вер.
ПОВЕРНИ МЕНІ НІЧ... (одна з перших публікацій Василя Стуса в незалежній Україні)
10 лип.
"Це місто – давніх мрій..."
4 черв.
"На вітрі палає осика..."
31 трав.
"Ту келію, котра над морем..."
2 трав.
"Як добре те, що смерті не боюсь я..." // "Qué alivio no temer a la muerte..."
29 квіт.
Більше статей