В степу глухому - тупу-тупу. Іржання коней, скрип підвід. І посмутив опоніч глупу сузір’їв бурштиновий мід. Солопленими язиками потвори звомплених багать спішать постати над зірками як смолоскипи розпроклять. І, випорснутий з-над оград, натужний бурштиновий голос гойдається, немов би чад офір, котрих заправив Волос з прагнущих долі наздогад. І виростає мінаретом, як белебень, зболіла ніч, цвинтарним сяєвом сторіч вигулькуючи над вертепом. Край віддано благоволінню покар, надсад, наломів бід. І надимає поніч синю сузір’я бурштиновий лід.
Вперше переписано у листі до дружини від 19.08.1974. Написано під час двомісячного перебування в ПКТ (приміщення камерного типу) Мордовії.