Дружина Василя Стуса, якій присвячено кращі вірші та листи поета: "Ми з Тобою, Валю, вже в історії — тож будьмо гідні місії своєї. Я — як непокірний протестант проти зла, Ти — як жалібниця Ярославна. Тільки не плач і не показуй на людях своєї біди. Тримай голівку свою повище, бо Ти — молодця моя, славна моя, дорога моя, безсмертна моя. Бо Тобою напоєно десятки моїх віршів, які, дасть Біг, переживуть і нас із Тобою (Лист до дружини від 14.02.1978 р.).
Валя народилася в Черкасах - місті, де її рідні впродовж кількох століть славилися найкращими бочками. Мама, Ольга Григорівна, любила театр і навіть певний час пробувала свої сили в робітничо-селянському театрі Черкас. Батько, Василь Карпович, був добрим і, незважаючи на церковно-приходську освіту, мудрим чоловіком. У певному сенсі він визначив долю Валі та Василя.
Коли напередодні одруження Василя Стуса і Валі представники КДБ тиснули на Василя Карповича, щоб він вплинув на дочку, якій такий шлюб зруйнує кар'єру і долю, він відповів коротко: "А єслі ето судьба...".
І це справді стало долею. Важкою. Часто зовсім-зовсім самотньою. Але дуже світлою.
Багато хто зі Стусового оточення дивувався: що Василь знайшов у цій жінці?
А це просто було кохання: "Тримайся, мій Вальочку любий. Не сердься на мене. Я так Тебе люблю — півсвіту Ти мого. Вибач за прикрощі, які часом я завдаю Тобі... Молю Бога, аби в Твоїх очах не стояли сльози.
Дякую, Дмитроматере моя! Заздрю сопкам, що по ним походжали Твої ніжки, заждана моя! Цілую. Цілую. Цілую. Цілую. Цілую. Цілую. Цілую. Цілую. Цілую...
Тримайся, Еврідіко моя! Цілую краєчок Твоєї сукні, цілую Твою худеньку ручку, Твої сумні щоки.
Буде ж колись, Валю, і просвітла годинка. Вірмо в неї. І будьмо гідні її. А то, боронь Боже, вона колись до нас прийде, а ми перед нею попустим очі.
Ще раз — дякую, богине моя, за листа. Випиваю слізки з Твоїх щічок (не плач, Валю, люба, зажданочко моя, не плач!).
Вище голівку. Доля іспитує нас — невідворотними бідами. А ми — тримаймо вище голівку!" (Лист до дружини від 10.11.1977 р.).
І Валя тримала високо голову з дня одруження і до самої смерті. Її життя було непростим. Була друга світова війна. Була евакуація в Уфу, під час якої німецька бомба впала на мішок з піском поруч з маленькою Валею, коли вона на баржі перепливала Волгу. Потім важке повоєнне дитинство. Після закінчененя школи Валя пішла працювати в Конструкторське бюро О.К.Антонова, де пропрацювала більше 50 років. Паралельно здобувала освіту, виховувала сина, утримувала родину.
За людськими мірками щастя Валі і Василя було нетривалим: 7 років вони прожили разом, 12 років тривала розлука, і ще 37 років минуло після Василевої смерті.
Але час - то не хронологія. Він не лінійний, а тому в кожному Стусовому рядку незримо присутня його дружина. Яку він любив. Якій присвячував вірші. І на яку міг покластися у всіх своїх бідах і радощах.
Валентини Попелюх не стало під час російсько-української війни 2022 р. Її поховали під Києвом у селі Дмитрівка 26 березня під завивання мін, гарчання танків та бмп.
Напевне, так і мало бути, бо перед справжньою любов'ю зброя безсила.