Верни до мене, пам’яте моя! Нехай на серце ляже ваготою моя земля з рахманною журбою, хай сходить співом серце солов’я в гаю нічному. Пам’яте, верни із чебреця і липня жаротою, де яблука осіннього достою в мої червонобокі виснуть сни. Нехай Дніпра уроча течія бодай у сні, у маячні струмує. І я гукну. І син мене почує. Верни ж до мене, пам’яте моя.
