(7 листопада 1936 — 26 травня 2004)
поет, про якого говорять здебільшого як про чільного представника покоління «шістдесятників», але який спочатку став знаменитим як актор. На відміну від представників свого покоління, сторонився політики, не займав керівних посад ні за радянської влади, ні за незалежності.
Дебютував одночасно з іншими «шістдесятниками» у 1962 році збіркою "Атомні прелюди" (тоді ж вийшли книжки "Тиша і грім" Василя Симоненка і "Соняшник" Івана Драча). Дослідники так означують еволюцію творчості поета: «від космічно-амбітного розмаху, від гучноголосих громадянських інтонацій – до стишення, інтимізації, пом’якшення нот і обертонів, до локалізації і поглиблення тем і мотивів» (С.Богдан).
Більшість читачів знають Миколу Вінграновського як блискучого поета, проте його заслуги перед кінематографом теж варті уваги. Усе почалося з того, як після прослуховування на акторському відділі Київського інституту театрального мистецтва його забрав до Москви на навчання Олександр Довженко. Як актор Вінграновський зіграв роль Івана Орлюка в Довженковій стрічці "Повість полум'яних літ", за що отримав золоту медаль кінофестивалю в Лос-Анджелесі за краще виконання чоловічої ролі. Був режисером художніх фільмів "Ескадра повертає на Захід", "Берег надії" , "Дума про Британку","Тихі береги", "Климко" тощо.
Квітень 2013 року було оголошено «Місяцем Миколи Вінграновського», у рамках якого, зокрема, такі виконавці як Ніна і Тоня Матвієнко, Pianoбой, гурти «Крихітка», «Ді.Ор», «O.Torvald», «Tomato Jaws» записали пісні на слова поета, відомі у медіа люди фотографувалися, тримаючи в руках плакати з віршами Вінграновського.
Євген Нищук, екс-міністр культури, ведучий Помаранчевої революції і Євромайдану зіграв головну роль – поета Вінграновського – у виставі «Заповітне» у постановці театру «Мушля» та хореодрамі «Прекрасний звір у серці» у театрі «Сузір’я».