Сúніє сніг по краю серця, сúніє ліс по небокраю. Хата за пагорбом синіє — Що тобі?
Ось розкладу на ніч багаття, вижовкну і зігріюсь. Візьму до рук головешку витлілу — не обіклиться смерк.
Віки згадуватимуться, де ночі, побравшись за руки, ловитимуть хлопчика в коротенькій сорочці, задублій з морозу.
7.4.1971 р.
Автограф цього вірша записаний на окремому аркуші (вирваному з блокноту невеликого формату) і датований 7 квітня 1971 р. Малоймовірно, що на засланні поет мав цей блокнот із собою, але тим більше дивує, що відмінностей в тексті між цим варіантом вірша і варіантом, що став основним для "магаданської" версії "Палімпсестів", майже немає. Окрім, хіба останнього рядка, який відповідає первісному варіантові 1971 р. - "зеленій з морозу".