Оце той вірш, синочку.
Дивлюсь на тебе - і не впізнаю. Це ти, скажи, це ти, иій любий сину? Ти, перед ким я чую безпровинну свою провину, ту, котру таю
і від самого себе? Жодних слів для неї підшукати я не можу і в маячні кажу: це волю божу я був на себе, ніби хрест, приймив.
Минуле - наче зірка в сто голок. Вона жалить мене в безсонні ночі, коли на серці стільки поторочі і смокче душу невситимий смок
(Ще в Прохорівці, де струміли сни неначе ріки, перші прочування ятрили душу: що за виглядання загубленої здавна Вітчини?
Натертий сіллю, шоав Чумацький шлях і мерехтіли шпичаки сузір'їв а я - в тенетах спроневіри - вірив: не подолає стрепіхатий страх
правікових натуг. Тороси літ, громаджені сторчма, подвигнуть разом тяжкий наш тор. Урветься в'язь образам, лиш обросить нам чола кров і піт).
Тож до Голготи горбиться узвіз, збагни себе у чаді різноволля і обери - допоки наша доля - темнавий паділ без'язиких сліз.
Я в серці серця. В серці серця я Так видно тут - на всі чотири боки! Прорвалися глухонімі потоки, аж косми гриви сторчить течія.
В цій теміні - осліпнути якраз, оглухнути - в такому верещанні! Ледь з'явиться життя - на смертній грані - заледве спалахне - і згасне враз!
Спадний мій путь. Тобі ж - долати вись. Почезну я, а ти - ставай до кола Але не гань - що порожньо і голо Не гань - за те, що ми не спромоглись.
На смертній грані твориться наш світ, там, де воління всі зійшлися в герці. Я в серці серця. В серці серця. В серці, пополотнілий, шлю тобі привіт!
Сину мій, коли Ти збагнеш цього вірша, тоді я знатиму, що Тебе можна брати до тієї розмови, на яку я чекаю, думаючи про Тебе в свої безсонні ночі.
Цей вірш Василь Стус написав восени-взимку 1975 р. в приміщенні камерного типу (ПКТ, як додаткове покарання) 19 табору (ЖХ-385/19), що розташовувався на станції Потьма, п/о Лесной.
Фотографія сина зроблена на базі відпочинку, що знаходилася на горі Максимовича - колишнє помістя Максимовича, поблизу села Прохорівка, Черкаської області, яке свого часу відвідував Тарас Шевченко.
Вліті 1971 р. впродовж тижня Василь Стус разом з сином перебував у тому ж будинку відпочинку.
На момент написання вірша поет не бачив сина три з половиною роки, від 12 січня 1972 р.