"Вітчизно вір, вітчизно сподівань..."

Вітчизно вір, вітчизно сподівань, безкраїй краю — ти живеш у прірві. У леті — суть твоя. У чорнім вирі де ані для проклять, ні для кохань немає меж. Де вітер — твій закон. Де в оборону бурі стали сосни. Вона стоїть — бліда й простоволоса — даремно виглядаючи свій скон. І ти летиш — стрілою у пітьму. Ніч мече по шляху шпичасті зорі. Від цього раю утечу в тюрму, сховаюсь у вузькому коридорі. Від краю — в край. В невіру йди од вір, у розпач залізай, як цвях залізний, і виглядай прийдешні комунізми, де виростає знову проводир, котрий не знає радості борні, котрий перед полками дико скаче, неначе чорт брикається, неначе йому всю голову обвітрено в вогні. А ти — іди з вогню. Міцній, як сталь. Кріпись, як щовб. Вгрузай по груди в землю. Таку важку, притомлену — та зельну і виринай до неба із проваль.

3.08.1966 р.

dvstus@gmail.com
Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.