"Вона лежить, як зібгана вода..."

Вона лежить, як зібгана вода — усепокірна і усеприймуща. І геть здирає з неї шкаралущу глуха, як пуща, вікова жада. Як водограй, піднісся пагорб хіті, щоб дужче бути спаленим дотла коли, як млість солодка, увійшла ввігналася в її устяж одкриті звогнілі надра пружна і движка нестерпна, живодайна і убивча шалена міць. І втіха таємнича її протнула з ніг до борлака. Порожня руро, під ярмом волань дерися вгору чи зривайся з кручі, як задвигтіло кішло згаг дрімучих у реві родив, натерпу й конань!

Написано наприкінці листопада - на початку грудня 1975 р. в лікарні для в'язнів ім. Гааза (м. Ленінград), після непобачення у Києві з дружиною на початку листопада. Вперше вірш переписаний у листі до дружини від 3-4.12.1975 р.

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.