Словник3 серп.

ВС-389/36

stus_czco/I83NEBkVg.jpeg
Макет табору ВС-389/36 на початок 1980-х років.

Табір ВС-389/36, куди Василя Стуса було етаповано, знаходився в селищі Кучино, Чусовського району Пєрмської області. Поет прибув до місця призначення не пізніше 13 грудня 1980 р.

Цей табір з кінця 1970-х було перепрофільовано на утримання особливо небезпечних державних злочинців.

Табір створено в 1942 р.: ЛИТК № 6 (лісова виправно-трудова колонія) Управління виправно-трудових таборів і колоній (УИТЛК) Молотовського УНКВД (з 8 березня 1940 р. до 2 жовтня 1957 р. Пєрмська область називалася Молотовською). Після смерті Сталіна колонію було перепрофільовано для утримання засуджених співробітників МВС, прокуратури та інших каральних органів ЛО (таборове відділення) № 6 Управління УИТЛК УМВД Пєрмської області, а в 1972 р. - в ИТК ВС-389/36, яка ще мала неофіційну назву "Пєрм-36". Наприкінці 1970-х саме сюди було переведено більшість політв'язнів з мордовських таборів, які почали використовувати для утримання кримінальних злочинців.

Збудовані в 1940-ві табірні бараки та інші будівлі зберігалися до ліквідації табору в 1988 р., і ще на початку 1990-х були єдиним таборовим комплексом часів ГУЛАГу.

stus_czco/hF3NcszVg.jpeg
Так виглядав табір ВС-389/36 у 1985 р.

Особливі табори для утримання "особливо небезпечних державних злочинців", до числа яких належали люди, засуджені за контрреволюційну діяльність були створені в СРСР у 1948 р. На початку 1960-х більшість цих людей відбувала свої гіпертерміни в спеціальних відділеннях Дубравного виправно-трудового табору Мордовської АРСР, який у літературі самвидаву мав назву Мордовських політтаборів. Проте вже наприкінці 1960-х, коли в Мордовських таборах з'явилися дисиденти та правозахисники інформація про ці табори почала ставати дедалі більш відомою не лише в СРСР, але й на Заході.

Незважаючи на всі зусилля владі не вдалося зупинити витік інформації, а тому було прийняте рішення сформувати більш суворі табори для політв'язнів у Пєрмській області. Туди для відбуття покарання стали відправляти найбільш активних дисидентів, які складали основний контингент табору. Окрім того там добували свої терміни - до 25 років - учасники національно-визвольних рухів, громадяни СРСР, які намагалися втекти з країни, засуджені за шпіонаж, зраду державних чи військових таємниць, а також за участь в каральних акціях часів Другої світової війни.

Особливий режим, оголошений у вироку Василеві Стусу, передбачав також відбуття терміну ув'язнення у приміщенні камерного типу. В такий спосіб адміністрація табору мала можливість роками не давати побачитися людям, які хоча й перебували в одному таборі, але жили та працювали в різних камерах.

dvstus@gmail.com