Листи до рідних19 червня 2020

З листа до дружини від 20.12.1977 р.

Дерев'яний стовбчик, що був встановлений на могилі В.Стуса в с. Борисово, Чусовського району, Пермської області.

"Валю… колись Чернишевський писав — із в’язниці Петропавлівської — до дружини: ми з тобою, наше життя — належить історії. Тому будьмо гідні своєї долі — і не нарікаймо на неї — долю. Думаю, що наше з Тобою життя теж стало часточкою історії нашого народу. Пишаймося тим, що Бог поклав на нас цей хрест — і несімо його гідно. Бог просто забрав у нас будні, а залишив — свято. Свято високого болю, почесного тягаря, врочистість розлуки й празникові миті зустрічей. А буднів у нас (двох) — нема, слава Богу.

Коли тому ж таки Чернишевському запропонували написати прошеніє про помилування, він відповів ад’ютантові генерал-губернатора Сибіру (Східного) таке: “В чем я должен просить помилования?... Я сослан только потому, что моя голова и голова шефа жандармов Шувалова устроены на разный манер?“

А ось — дослівно — з листа до дружини 1863 р., тобто, ще з тюрми: “Скажу тебе одно: наша с тобой жизнь принадлежит истории. Так надо же нам не уронить себя со стороны бодрости характера перед людьми“. Славно сказано: саме бодрости характера (і не обов’язково: перед людьми).

Зичу — веселощів. Зичу — радощів. Зичу — вірити в нашу зустріч. Зичу — бути певною, що добро не зігнеться перед злом.

Най нам щастить!

Василь"

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.