З зазубреними берегами озеро, ковток води між виспраглого лісу дубового, як кров, бо антрацитна у надрах розговлялася жага. Високе сонце, верески, спижеві округлі плечі вздовж гінкої шиї Неспокій на душі, лівіше серця — як раннє підпадьом — нагальний біль. А спондилова глина крем’яніє і так натужно пише мить дозріння (але чого? Ненатлого кохання чи тугою накликаних розлук?) Цвів деревій. Тим цвітом губи пахли і спекою, і літом, і журбою ненатлою, а бронзове волосся мені, мов яра памороч, було. Отой прощальний змах тонкоголосий тремтливої руки, той голий накрик — пунктирами — щербатий яр і пагорб — о, як хапливо путь тобі значив! "Палімпсести". 1974. ПКТ. Мордовія. У найбільш ранньому варіанті, переписаному у листі до дружини 19.08.1974 р. має назву "Спогад".
dvstus@gmail.com