За роком рік росте твоя тюрма...

За роком рік росте твоя тюрма, за роком рік підмур'я в землю грузне, і за твоїм жалінням заскорузлим, за безголів'ям - просвітку нема. Живеш - і жди. Народжуйся - і жди. Жди - перед сконом. Жди - у домовині. Не назирай - літа збігають згінні без цятки неба й кухлика води. Ти весь - на бережечку самоти, присмоктаний до туги, ніби равлик, від вибухлої злості занепалий, не можеш межі болю осягти. А світ весь витих, витух, відпалав, не вгамувавши вікової спраги. Він висмоктав із тебе всю одвагу, лишив напризволяще і прокляв.