Замерехтіло межи двох світів щось невпізнанно-знане. Ярі барви по ньому заструміли, мов жалінь тоненькі леза. Погляд мій взяли. Вітрило пружне вічних начувань, я сам пустився плавом за собою — не стільки од вітрів, як од чекань і спогадів. Як барви тріпотіли, єднали поцілунками світи! Метке осердя сталим серцем стало, як протяг, полохкого досвіт-сну. Заворушилось небо, ожило громохким віщуванням. Глас Господній начитує старозавітню книгу. Вільготний вітер горне сторінки. За шелом’янем виспраглих видінь зникомий чую: на долонях доль поміж уважних пальців потекло немов пісок, дощами перемитий, моє життя. До нього недорослий, я майже немовля ввіходжу в мить неподоланну. Тарілки литавр — кружала вишу й долу — колихались у тремті кресли. Гуком набрякало осердя, прагнучи знайти мене, спостигнути і трепетом обдати. Як я губився в тих долонях доль.
Подано за листом до дружини від 28.04.1975 р. Мордовія. Приміщення камерного типу.