Жаріли зорі угорі глибіла темінь, сосни хлипли викручувалися з корінь і гасли в кучерявім літеплі Сон згасав німого крику і йшов межею - вздовж будинків а світ безпам'ятно мовчав до звілглого мовчання звиклий. Світ цебенів промежи крон світало (припахало ранком) пітьмою набрякала кров і край круглішав перед ганком Дружина спить, тихенько впавши на ніч, на груди, на печаль Базікали, курили гашиш, рубили правду з-за плеча, Блюзнірствували, соловіли підводились, пускались берега Як сиві солов'ї сивіли межи світанням, межи шерехів А ти не спиш. Четверта ночі, і спека м'ятих подушок тебе урочить, врочить, врочить зведись - і випий порошок
напийся квасу - прямо з бутля Водою лоба покропи і хай душа твоя відсутня засатаніє од ропи Безсонь, лежань, смаглявих стегон, духастих вибухів, обійм Вгорі жаріє дика Вега Гора - тобі, як низ - тобі, Як це безсоння проти сонця Як ця розрада - проти сну Як ця дорога оборонця Зійшла на стежку затісну Колюче скло і чорні коси ще догартуй, дохаралуж Варіанти: 5 <Жаріли зорі.> Сон згасав 30 Дугастих вибухів, обійм 30* круглавих вибухів, обійм 33 Як це безсоння проти <ранку> 36-38 вже стала проти гну і мну Мисліте, люди, поголоси Кричать півні, тремтить калюж
Інших джерел тексту не виявлено. Вірш з публіцистичним забарвленням добре ілюструє розпачливий внутрішній стан поета 1966р., що особливо посилився внаслідок його звільнення з Державного архіву літератури та мистецтва внаслідок тиску парткому Інституту літератури АН УРСР (тов. Зубкова, як вказував сам Василь Стус в одній зі своїх автобіографій).
Перша публікація твору. 1966 р.