Життя симфонія, "Симфонія весни" і сатанинський, зойками — Маневич... Єврей — по горло. І по горло — невір, по горло — маячний і мудрий сніг.
Пелюсточками, пальцями, руками, як жалами співучими, — до віт березових, хистких, бузково-тканних, в його лірично-фосфоричний світ.
Несила — бачити. Несила — перестать. Бо де подітись з зрадними очима?Ховаються за нашими плечима пиха і гонор. Стали і мовчать.
Мовчіть і начувайтесь. Бо струну торкне смичок — і раз, і два, і тричі. І раптом зойком вистрелить у вічі, рятуючись од змиреного сну.
І вже здається — ледве вхопить яр — пливе митець, простерши руки-крила... І темінь у ногах провалля вирила... Не упади. Дивися вгору й вір.
Дивися й вір. Увіруй в торжество бузково-синіх звуків серед тиші. Нехай хоч розпач до дерзань приспішує, тож рвися вгору з вірою удвох.
Докіль ти сині руки не розкрилиш, з душі не вирвеш моторошний крик чуття, котрого не назве язик, чуття, котрого у словах не виллєш.
1965