Осліпле листя відчувало яр і палене збігало до потоку, брело стежками, навпрошки і покотом донизу, в воду — остудить пожар. У лісі рівний голубий вогонь гудів і струнчив жертвенні дерева. У маячні сухі багріли мрева, І доторкались пасмами до скронь Дубів і вільх. І липи в вітрі хрипли, сухе проміння пахло сірником, і плакала за втраченим вінком юначка, заробивши на горіхи. І верби в шумі втоплені. Вже ось паде як мед настояно-загуслий останній лист. Зажолобіє з гусінню — і жди-пожди прийдешніх медоносів. Так по стерні збирають пізній даток, так вибілене полотно — в сувій, так юна породілля стане матір’ю в своєму щасті і в ганьбі своїй. Схилились осокори до води, на шум єдиний в лісі. Яр вирує, а осінь день, як повечір’я, чує.
Кружляє лист в передчутті біди. XI. 1962