Білу-білу льолю подимає жар, довгі руки голі з-понад чорних мар. Місячна дорога просто в гострий ліс, журавлів тривога і відьомський свист. Лисою горою ген на чолопку стоїмо обоє, ніби на містку, але вітер, вітер, теміні вода, поле млою крите і ярів руда. Пойняло нас небо над усі віки і осінні згреби й пекла язики. Стовбури здушили, крони загули, душі нас душили, водностале йшли. Пісня водностале в’ється, мов батіг, полум’я стожале і мисливський ріг. Тіло перетліло в полум’ї покар і лице світило з-понад чорних мар.

Твір написано під час заслання в зошиті темно-коричневого кольору, де містяться вірші магаданського періоду та переклади з Рільке та Гете. Інших джерел вірша немає. Орієнтовна дата написання 1977-1978 рр.

dvstus@gmail.com
Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.