"Був дощ. Була пора смеркань..."

stus_czco/P1zdHSAMR.jpeg
Один із ранніх варіантів збірки "Палімпсести", зроблений олівцем в жовтні-листопаді 1972 р.

Був дощ. Була пора смеркань. І зворохобилися душі, і роздуми лягли в папуші, мов листя ув осінній скруші. Ці дні, немов зотлілі груші на мокрій гілці існувань. Був дощ. Була пора смеркань. Гриміли у порожній ринві добірні краплі, ніби сливи, котрі падінням і щасливі, аби в останньому пориві, у плині самострумувань ураз зайти за власну грань, пірнути в смертні переливи. Був дощ. Була пора смеркань. І в серце увійшов неспокій і сон обачний, неглибокий клав звідусіль причайні кроки. Чиїсь проносились потоки повз правіки, століття, роки і потерпав ти — це наскоки щонайстрашніших із дерзань, але допоки ще, допоки умерлий виринай з волань. Був дощ. І все виповідав свою недолю і зажуру припавши нахильці до муру і на існовань кучугури ще кучугури нагортав. Був довгий дощ. І я не спав ачи очей не міг склепити. І думав: як то в світі жити? Чекати, нудитися, скніти? Усе життя, несамовитий, ти розтриклятий розпрокляв.

stus_czco/sXg5vSAGg.jpeg

То як же з долею дружити? Несила, мабуть. Розбирав себе по кісточках. Шукав чи докори ачи привіти. Бідо, не збутись твого гніту, а де твій край? У вирві світу не видобудеться з неслав. І вирозумій весь наш вік — все, що торосило дорогу. Час навернутися до Бога, під оберегу й осторогу? Кажи ж — ти Господа шукав? Був дощ. Була пора смеркань. Чиїсь непевні силуети снувались по стіні. Хтось шпетив тебе, питавши, хто ти й де ти, а перелети й недолети

не вимінили давні мети? Ачи збагнув уже, поете, всі жахом писані портрети у пору самокатувань? Був дощ. Була пора смеркань. А дощ іде. А дощ іде, неначе небо, що над нами, всіма загримало громами і ти радний уже руками вчепитись за повітря. Снами себе не збути. Яма ями, в якій розводишся з світами. І поніч облягає світ. Вітчизно, чуєш нас? — Привіт!

Цей варіант вірша, що увійшов до збірки "Палімпсести", написаний в період розгляду касаційної скарги на перший - геть несправедливий - вирок: 5 років таборів і три заслання. Написаний в жовтні-листопаді 1972 р. ще в Києві, коли поет перебував ув одній камері с Семеном Глузманом - обоє вже змирилися з тим, що любов до батьківщини за певних обставин є злочином.

dvstus@gmail.com