*
Чорна потвора подерлась на гору снігу пречистого білого снігу в сто скорчених лап.
*
І в чаші гір, в розлогій чаші снігу гнилий стікає Букисчан.
*
Це безгоміння білосинє залишене од правіків.
*
В небі сонце. Друга ночі. Ти ж — між поніччю і днем. Край котроїсь поторочі, що із ніччю заодне.
*
Червнева чистота снігів колимських гір пренепорочна.
*
І розпукнув кедрач — розпростер свої руки.
*
Червневий сніг — на безоглядній сопці, модрини граціозні — де-не-де. А ти в коробці, темній цій коробці. Душа ж — як дуб: нічого вже не жде.
Повзуть горби — неначе птероптахи, Господні сфінкси, загадка буття. Над ними хмари. Їхні дерті лахи спонукують думки до вороття.
*
Так сказав би: дуб усохлий, щоб не сопки не тайга, не якутські пні заглохлі, щоб не сніг і не хуга.
*
Був дощ: нагірня чорнота заглибочіла синім жалем єдвабленим.
*
Блідаві ягельні пастелі.
*
Дух заламавсь, а ти кріпись.
*
З вавілонського стовпотворіння брили сопок, виставлені сторч.
*
Сніг і сніг. Модрини стокричалі, виболілі геть од нелуни. Завтра — знов етап. І рушим далі по відьомській мапі чужини.
*
Між розпадів — фантастичні тіні —силуети вимерлих створінь.
*
Стерплі крики, спраглі в горлі крики, а дорога вужиться, як вуж. Хрест модрин і запропалі лики. Але втри сльозу. Єси ти — муж.
*
Чую лебединий крик Д[рай]-Х[мар]и і його голодну маячню.
*
Білий світ — немов перед потопом у передчутті смертельних катастроф.
Червневий сніг — на безоглядній сопці, модрини граціозні — де-не-де. А ти в коробці, темній цій коробці. Душа ж — як дуб: нічого вже не жде. Повзуть горби — неначе птероптахи, Господні сфінкси, загадка буття. Над ними хмари. Їхні дерті лахи спонукують думки до вороття...