"Чорна потвора подерлась на гору..."

*

Чорна потвора подерлась на гору снігу пречистого білого снігу в сто скорчених лап.

*

І в чаші гір, в розлогій чаші снігу гнилий стікає Букисчан.

*

Це безгоміння білосинє залишене од правіків.

*

В небі сонце. Друга ночі. Ти ж — між поніччю і днем. Край котроїсь поторочі, що із ніччю заодне.

*

Червнева чистота снігів колимських гір пренепорочна.

Сопки Колими. Червень.

*

І розпукнув кедрач — розпростер свої руки.

*

Червневий сніг — на безоглядній сопці, модрини граціозні — де-не-де. А ти в коробці, темній цій коробці. Душа ж — як дуб: нічого вже не жде.

Повзуть горби — неначе птероптахи, Господні сфінкси, загадка буття. Над ними хмари. Їхні дерті лахи спонукують думки до вороття.

*

Так сказав би: дуб усохлий, щоб не сопки не тайга, не якутські пні заглохлі, щоб не сніг і не хуга.

*

Був дощ: нагірня чорнота заглибочіла синім жалем єдвабленим.

*

Блідаві ягельні пастелі.

*

Дух заламавсь, а ти кріпись.

*

З вавілонського стовпотворіння брили сопок, виставлені сторч.

*

Сніг і сніг. Модрини стокричалі, виболілі геть од нелуни. Завтра — знов етап. І рушим далі по відьомській мапі чужини.

*

Між розпадів — фантастичні тіні —силуети вимерлих створінь.

*

Стерплі крики, спраглі в горлі крики, а дорога вужиться, як вуж. Хрест модрин і запропалі лики. Але втри сльозу. Єси ти — муж.

*

Чую лебединий крик Д[рай]-Х[мар]и і його голодну маячню.

*

Білий світ — немов перед потопом у передчутті смертельних катастроф.

Червневий сніг — на безоглядній сопці, модрини граціозні — де-не-де. А ти в коробці, темній цій коробці. Душа ж — як дуб: нічого вже не жде. Повзуть горби — неначе птероптахи, Господні сфінкси, загадка буття. Над ними хмари. Їхні дерті лахи спонукують думки до вороття...

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.