Десь пише сонце фантастичні кола, пучками світла ринуть із пітьми кохані руки, од ждання схололі. Пощо ти б’єшся білими грудьми об цю німу, цю залізобетонну оббряклу тишу? — Милого верніть! Боги, не крайте ніч її безсонну і од безмежних днів обороніть! Моя школярко, усмішко, дитино, моя зажуро, на піддайсь біді! А жди мене. Хоч мертвий — я прилину, приб’юся, хоч би й трупом по воді
"... я прилину, приб'юся, хоч би й трупом по воді", - писав Василь Стус 20 березня 1972 р. Тобто, рівно 51 рік тому.
А зараз ці ж слова можуть повторити тисячі захисників України, яких в тисячі разів більше, аніж було побратимів у Василя Стуса. І всіх їх чекають - кохані, діти, батьки, друзі...
І справжні слова - як добре вино - лише виявляють свою справжність у часі...