Federico García Lorca. La guitarra.
Починається плач гітари, розбиваються дзбани ранку. Починається плач гітари. Гамувати її — не варто. Не вгамуєш її — намарне. Монотонно, ніби хвиля, плаче гітара, ніби вітер над снігопадом, плаче гітара, не вгамуєш її — намарне. Так плаче за даллю марев півдня пісок гарячий — камелій благає білих. Так плаче стріла без цілі, так вечір без ранку плаче. На голім вітті вмирає вранішня перша птаха. О гітара, конає серце, на п’яти розіп’яте шпагах!
La guitarra Empieza el llanto de la guitarra. Se rompen las kopas de la madrugada.
Empieza el llanto de la guitarra. Es inútil callarla. Es imposible callarla. Llora monótona como llora el agua, como llora el viente sobre la nevada. Es imposible callarla. Llora por cosas lejanas. Arena del Sur caliente Que pide camelias blancas. Llora flecha sin blanco, la tarde sin mañana, y el primer pájaro muerto sobre la rama. ¡Oh guitarra! Corazón malherido por cinco espadas
