Тридцять років тому фашистські заплічники вивезли Федеріко Гарсія Лорку в гори і там розстріляли. Десь недалеко було рідне село Фуенте Вакерос. Навколо була рідна земля Гранади.
Для холуїв кривавого каудильйо, який місяць тому очолив фашистський путч, цей іще молодий і наївний в'язень був тільки черговою жертвою.
Іспанську землю ще й досі топчуть ноги убивць поета. Новітні герострати — не рівня давнім: вони не прагнуть слави, вони ладні були б задушити будь-який поголос про свої звірства. Але людство знає: криваві руки франкістів скроплені кров'ю одного з найбільших поетів XX століття — Федеріко Лорки. Це їм можна було б адресувати поетові слова: "Я іспанець до мозку кісток і не уявляю собі життя поза межами своєї країни, але я ненавиджу тих, хто іспанець тільки тому, що народився в Іспанії".
Вирісши на багатостраждальній іспанській землі, наслуханий трагічних мотивів канте хондо, перейнятий скорботно-благородними образами Сервантеса і Кальдерона, Веласкеса і Гойї, Лорка не міг не сприйняти того почуття фатального трагізму, яке мало не стало рисою національного характеру його народу.
Стиль його поезії в значній мірі успадкований од народної творчості. Це стиль іспанських темпераментних хот і народних пісень.
Це стиль іспанської історії, яка витворила тип темпераментної людини, що ніколи не звільняється від почуття життєвої небезпеки.
Але будучи виразно національним поетом, Лорка в той самий час є одним з найбільш оригінальних поетів нашого віку. Світова поетична культура була ним добре засвоєна.
Лорка — передусім поет драматичний. Двобій життя і смерті — магістральна його тема. Навіть книга віршів у його сприйманні нагадує "мертву осінь", вірші — "чорне листя на білій землі". Так виявляється у Лорки чисто живописний аспект дійсності: майже кожен його вірш можна "дивитись". Таке все його "Циганське романсеро".
Багатство поетових вражень дивує в кожному вірші. Його рядок ніби доведено до вищої поетичної конденсації. Осінь приходить з гронами туману, равликами і громаддям гір. У вітах яблуні — птахи й тіні. Горбате місто горян має густу нечесану шевелюру зелені. Серце гітари поранене п'ятьма шпагами.
Слухаючи, як вишумовує морська черепашка, можна відчути, як серце повниться бризками води й світла, зеленавою сутінню і срібними рибками. Його образи — дуже конкретні, його поетична думка — глибока і не завжди осягнена. Часом цю думку легше відчути, аніж збагнути. Треба мати дуже розвинені почуття, щоб любити Лорку.
"Поет розуміє все незбагненне", — писав Лорка. Але незбагненність його самого не слід перебільшувати. Він якось зазначав, що в усьому любить простоту. Його образи "точні до найдрібніших деталей" і здаються багатьом незвичними тільки тому, що "не так уже часто зустрічається нехитре вміння бачити й чути".
Не можна не вказати на ще одну визначальну властивість його обдарування — виняткову музичність. Інтонаційний малюнок багатьох його віршів — неповторний.
"Іспанець до мозку кісток", Лорка міг з повним правом називати себе "братом усіх людей". Справді: його поезія має інтернаціональний попит, як справедливість і людська доброта. Він писав про негрів, що "зі своєю зворушливою печаллю перетворилися на духовну вісь Америки". Такою духовною віссю іспанського народу є геніальні поезії Федеріко Гарсія Лорки.
[1966]