Читаючи книгу поезії - читаєш людину. Вірші можуть бути про те, про інше, але справжня насолода наступає тоді, коли все це об'єднується жлмною авторською інтонацією, коли крізь друкарські літери починаєш вловлювати авторську подобу.
Звичайно, буває і так, що дочитаєш до кінця, але автора й не помітиш. Тоді кажеш собі - автор не має творчої індивідуальності. Це та туманність, з якої ніколи не народжуються зірки.
Отож, знайомишся, про що пише автор, як пише, і нарешті - хто пише. Тоді вся книга входить у вироблену систему, і кожен рядок стає промовистим і вагомим. Суть його стає зрозумілою у найточніших характеристиках. Не завжди це означає ототожнення себе з автором.
"Читаючи книгу поезії - читаєш людину..."