Концепція поезії: "Спів — не бажання, а прагнення осягнути, він є буття і цим буттям лише й конституюється, визначаючи свою стилістику через автора, що не є творцем, а співтворцем. Бо через нього, імперсонального автора, виявляється естетика світу. А світ забороняє митцеві бути особою в іншому, не космічно-буттєвому масштабі. Отже, осягнення, бажання —
решта навантажень на поезію, як подих Божий, бути не може. І тому, юначе, дарма ти криком рвав вуста (то була не поезія). Ти, юначе, правив од поезії не того (не кажучи вже про те — що од поезії взагалі нічого правити, в першу чергу авторові, поетові). Отже, юнак був не в поезії, не в співі, і його кортячка версифікаторська мине, коли заніміє в ньому крик плоті, крик, що він ототожнює з вимогами поезії.
Тому краще юнакові спекатися свого заняття з приводу. Бо іншим духом повен справжній спів. Це проба вдихнути душу в порожнечу, недуховне (чия проба? певне, проба самої порожнечі набути-самонабути — власну духовність). Поезія — це подих небуття. Це повів у бозі (тобто, стан божественної субстанції, нічим не спонукувані, просто наявні сліди саморуху природи, просто вітер усесвіту)" (З листа до дружини від 5-9.02.1975 р.).
"Спів — не бажання, а прагнення осягнути, він є буття... Поезія — це подих небуття. Це повів у бозі (тобто, стан божественної субстанції... просто сліди саморуху природи, просто вітер усесвіту)"
"Безплотність поезії — біда, якої зазнають або надто молоді поети, або надто старі. А поезія — посередині: там, де людина вже не надто романтична і ще не надто мудра. Там, де людина живе, а не збирається жити, чи спогадує пережите" (Лист до рідних за грудень 1983 р.).