І ніч ночей, і стогін паровозів, котрим грудний мій передує крик. О як ти звик, ввігнавши в очі сльози, на рідний навертатися поріг. Грудних бентег — ані передихнути, зажеврів жаль моїх старих батьків. Дай, Боже, сили — віддаль перебути, об мури не оббивши кулаків. Ця ніч ночей, як паровоз зітхає, ані в одному оці сну нема. Маліє світ, планета сновигає, і бродить Мефістофель крадькома.
"І ніч ночей, і стогін паровозів..." [Б]
dvstus@gmail.com
Інші публікації з "ВІрші 1973-1979 рр., що не ввійшли до збірки "Палімпсести""
"Зашепотів весняний сніг..."
19 квіт.
"Як гостро сколотий уламок..."
18 квіт.
"Урвалося. Гуль-гульк..."
8 квіт.
"Як шипшини листок..."
28 лют.
"Цей тлум надій і молодих смертей..."
19 груд.
"Отак собі й живу, позбулий часоплину..."
7 груд.
Більше статей