І ніч ночей, і стогін паровозів, котрим грудний мій передує крик. О як ти звик, ввігнавши в очі сльози, на рідний навертатися поріг. Грудних бентег — ані передихнути, зажеврів жаль моїх старих батьків. Дай, Боже, сили — віддаль перебути, об мури не оббивши кулаків. Ця ніч ночей, як паровоз зітхає, ані в одному оці сну нема. Маліє світ, планета сновигає, і бродить Мефістофель крадькома.
"І ніч ночей, і стогін паровозів..." [Б]
dvstus@gmail.com
Інші публікації з "ВІрші 1973-1979 рр., що не ввійшли до збірки "Палімпсести""
"Хай тобі про згадку..." - першопублікація в Україні.
26 черв.
"Хто б, як кричав я, почув би мій голос..." - першодрук
30 трав.
"Понурила волошка головки..." — Першопублікація
30 трав.
"Була шипшина — росяна, осіння..."
29 трав.
"Душа колюча мов їжак..."
23 трав.
"Ми порозходились де хто..."
20 трав.
Більше статей