"І паростків душа не попустила..."

З весільного сервізу Василя Стуса.

І паростків душа не попустила, і серце не відтерпло з холоднеч. За ста дверми вітчизна ворожила, котрих синів обрати за предтеч. Циганська хустка, спущена на очі, стара спідниця, шита в шість пілок. Спрацьовані долоні, темні ночі і надовкруж — як смерті холодок мовчання, темінь, тиша незглибима містичний струм і долі таїна.

Вірш не увійшов до "Палімпсестів", написаний в період заслання (1977-1979).

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.