Я нині встав спередодня — допіру ледве дніло новий рік вийшов навмання, стежки його зблудили Під зірним небом він пройшов і місяця окраєць значив узвишшям неба шовк і пахло рідним краєм бо струмувала течія нічного сновидіння, дружина снилася моя, мов сиза лебединя синочок
ніжками ступав і лагідно вганявся в поймисте царство тихих справ — на них він добре знався, на них він лагідно підріс, до радості піднеслий а рік старий, мов крига, крес і лопотіли весла на тихім озері нічнім, де ряска й жабуриння небес- ний янгол, милий мім і крадника радіння і по- линово пахнув степ євшаном пахнув обрій здавався - з пам’яті росте, окляклий і недобрий.